| "...за нас, за наше життя, яке ми так відчуваємо, що навіть не знаємо, що з ним робити..." |
[Jun. 26th, 2009|05:13 pm] |
Цей тиждень минув (точніше, минає) у клопотах – приємних і не дуже. Пробігаючи тижнем із висолопленим язиком, я пропустив один день, який особисто для мене є дуже значимим.
22 червня був день народження Еріха Марія Ремарка – письменника, який найбільше спричинився до того, що зараз я є тим, ким є.
Дата – не ювілейна, але не менш цікава – 111 років з дня народження.
А от минулий рік був ювілейним. Мені неймовірно пощастило: якраз у ті дні, коли відзначалася 110 річниця, я побував у місті, де народився Ремарк, - в німецькому Оснабрюку. Ми з друзями пройшлися місцями, пов’язаними з дитинством Ремарка; пили кальвадос – славнозвісний напій із „Тріумфальної арки”; а я ще писав статтю для газети. Ту статтю я вважаю найкращим матеріалом, який я коли-небудь писав, відколи став журналістом. Чесно.
...Я пам’ятаю свій випускний зі школи, він теж був 22 червня – 2000 року. Ми тоді з втаємниченими однокласниками навіть підняли тост за Ремарка. Бо всі тоді зачитувалися його книгами. Пам’ятаю, дуже шкодував, що пропустив 100-річний ювілей Ремарка – але що вдієш, два роки перед тим я його ще не читав. Тоді, на випускному, я й не міг уявити, що колись побуваю в Оснабрюку, на наступному ювілеї.
Знаєте, от бувають мрії; а є речі, які могли би стати твоєю мрією, але ти ще не встиг їх вимріяти;)) Власне, поїздка в Оснабрюк такою і була:)
Я вирішив викласти ту статтю тут, у своєму журналі. Напевне, серед вас багато шанувальників Ремарка, тому, думаю, буде цікаво.
До речі, те, як писався той матеріал – то взагалі окрема історія. Про це можна склепати щось на кшталт статті про те, як писалася стаття;))
Ремарка про Ремарка
Позавчора виповнилося 110 років із дня народження відомого німецького письменника. Кореспондент «УМ» побував у місті, де народився Ремарк
Еріх Марія Ремарк назавжди увійшов в історію літератури як письменник, що блискуче писав про війну. Уже перший роман, «На західному фронті без змін», став одним із найкращих творів про війну в літературі. Тоді, y тридцятих роках, казали, що частіше за «Фронт...» видавали хіба що Біблію. Aле ми, підлітки, зачитувалися його книгами не стільки через війну, a тому, що там ішлося про справжню чоловічу дружбу, палке кохання, відданість і самопожертву. Найбільше подобалися «Три товариші». Коли мені було 16, цей роман прочитала половина класу. Я досі пам’ятаю героїв поіменно.
Пам’ять у метеликах
В Оснабрюці пахне липою. 22 червня 1898 року, коли народився Еріх Марія Ремарк, тут так само пахло солодким цвітом липи. У місті багато дерев. Воно зелене і затишне, а кожен другий мешканець їздить на велосипеді.
Типова вуличка Оснабрюка
Дім, до якого привезли Ремарка з пологового будинку, не зберігся. Нині на Янштрассе, 15 — тихенкій вулиці біля центру міста — стоїть невеликий двоповерховий дитсадок. На вікнах — малюнки павучків, рибок і метеликів. Як на мене — чудова символіка, якщо зважити, що Ремарк був пацифістом. Меморіальної дошки нема. Зате така табличка є на сусідньому будинку. Сюди переїхала сім’я Ремарка, коли йому було дванадцять. Батьки письменника були небагатими і часто переїжджали. З вікон чути крики і вигуки: німці вболівають за футбольну збірну на Євро–2008.
Будинок на Янштрассе, 15 було відбудовано
Вивіска садочку
Цікаво, що в Оснабрюці нема і пам’ятника письменнику. Є тільки вулиця, названа на честь письменника, та респектабельний готель. «У німців нема традиції ставити пам’ятники, — каже Екуард Штаблер, шанувальник Ремарка. — Зате я знаю, що така традиція є у країнах колишнього Радянського Союзу. Я вважаю, що найкращий пам’ятник — це музей».
Анналіза Штаблер оглядає виставку
Екуард i його дружина Анналіза довго роздивляются експонати в музеї. Тут є багато фото, перші видання книг, листи, свідоцтво про народження і паспорти Ремарка, відео з його відпочинку у швейцарському Антибі — улюбленому курорті письменника. Еріх позує у білих трусах. В іншому кадрі він із Марлен Дітріх — колись у них був палкий роман. В музеї є ще одне відео — це інтерв’ю Ремарка: твердий голос, виважена манера говорити, впевнений і вдумливий погляд.
У Ремарка і Дітріх був бурхливй роман
«Він цікавий тим, що тоді різко виступив проти війни, — каже Екуард. — Він передав наступним поколінням, що війна — це погано. Ремарк попереджає лідерів про те, що не можна скочуватися до авторитаризму і йти на поводу бажання влади. Саме тому він актуальний сьогодні». Екуард і Анналіза Штаблер прочитали першу книгу Ремарка 45 років тому, коли вчилися в університеті. Це був роман «На західному фронті без змін».
Цей «Фронт...» став особистим
Центральна частина Оснабрюка обвішана постерами із зображенням Ремарка. На цих полотнах цитуються фрази письменника. «Дивно, але вбивство можуть подавати як героїзм», — зустрічається найчастіше. Цитата чудово ілюструє погляди Ремарка, який вважав і війну, і вождів великим безглуздям. Утім, коли йому було 18 років, він записався добровольцем і пішов на фронт – як і тисячі інших хлопців.
Покоління Ремарка виховувалось на думці про виняткове призначення Німечини і возвеличуванні воєнного обов’язку. Вони уважнo слухали наставників, а коли потрапили на фронт — зрозуміли, що війна – це найбільше пекло, яке тільки може бути, і вийшли з неї «втраченим поколіням».
«Як тільки ми потрапили на війну, наші переконання розвіялися, — писав Ремарк від імені головного героя «На західному фронті без змін». — Наші вчителі все ще писали статті, а ми вже бачили лазарети і мертвих; вони стверджували, що служба державі — над усе, а ми вже знали, що страх смерті є сильнішим. Ми любили батьківщину не менше, ніж вони, і жодного разу не здригнулись, коли йшли в атаку. Але тепер ми дещо побачили і зрозуміли».
Солдат Ремарк
«На західному фронті...» приніс Ремаркові всесвітню славу. Роман про бурсаків, які з–за парти потрапляють на фронт, умить зробив Еріха відомим і багатим. Він написав цей твір десять років по війні, у 1927–му. Рядки просто лилися на папір: Ремарк створив книгу за осінь і трохи зими. «Цей роман писався сам», — згадував потім письменник. У музеї Ремарка експонується рукопис роману: цупкий папір, маленькі літери, великі проміжки між рядками, багато правок.
Але були люди, яким ця книга не сподобалась — Націонал–соціалістичній партії під проводом Гітлера, наприклад. Письменника звинуватили в зраді та «перешкодах у вихованні народу в дусі войовничості». Нацистам не треба було розчарованих. У 1933 році, перед тим, як вони остаточно прийшли до влади, Ремарк одержав дружню записку: «Негайно забирайтеся з Німеччини». Він усвідомлював загрозу i виїхав у Швейцарію. В Німеччині влаштували привселюдне спалення його книг. До смерті Ремарк прожив у еміграції.
Коли дім не дім
Фасад школи „Домшулле” із минулого століття не змінився. Зате всередині це сучасний, чудово оснащений заклад. Дивно бачити тут дітей у червні: в нас діти уже відпочивають, а тут канікули почнуться аж у середині липня. Колись у цій школі вчився Ремарк.
Вхід до школи
Учителька Сабіна Йохіммайєр розповіла, за якою програмою у школі вивчають творчість земляка. Дітям організовують маршрути слідами письменника, а в 10–му класі Ремарка внесено до програми літератури. «На уроці літератури вони читають «На західному фронті без змін». Одночасно на уроках історії вивчають ту епоху, — розповідає Сабіна. — Учні читають роман із великим інтересом. Вони є однолітками із героями твору, тому для них це особливо цікаво. У нас цей роман прочитали навіть ті діти, які не читають книг».
Сабіна здивувалася, що ми прочитали стільки творів Ремарка
Утім, цей твір – єдиний у програмі. Більшість німців якщо і читали Ремарка, то тільки «На західному фронті...». Коли їх запитуєш про «Трьох товаришів», «Тріумфальну арку», «Возлюби ближнього свого», вони розводять руками. Хоча саме ці книги найбільше шануются в Україні чи тій же Росії.
«Німеччина пізно відкрила для себе Ремарка, — пояснює співробітниця музею Елла Кононюк. Світ дуже тісний — ця жінка родом із Києва; вона живе в Німеччині 15 років. — До війни книги Ремарка були заборонені, його називали ворогом. Зберігалася інерція мислення. Це щось подібне, як в Україні зі ставленням до Бандери і УПА. Ремарк був відомий у всьому світі, особливо в СРСР і США, але не сприймався в Німеччині».
У музеї є табличка з усіма іноземними виданнями Ремарка. Зокрема, українськими
Після виїзду в еміграцію Ремарк повертався в Німеччину лише кілька разів, хоча після поразки Гітлера його не раз запрошували на батьківщину. Він відвідував Оснабрюк, а в інші міста майже не заїжджав. Еріх Марія зневажливо ставився до надмірного патріотизму німців. Він був переконаний, що історія та ментальність Німеччини загрожують рецидивами нацизму. На річницю смерті Гітлера Ремарк написав: «Фюрер помер цього дня 10 років тому. Але його феномен ще живий: він живе глибоко в мілітарній душі Німеччини».
Ремарк біля руїн Рейхстагу
Зате в Радянському Союзі, який виграв війну в Німеччини, книги Ремарка видавали велетенськими тиражами — в цьому теж один із секретів його популярності.
Про любов, дружбу і кальвадос
Але тоді, навчаючись у 10–му класі, ми захопилися Ремарком не тільки через війну. Він описував цікавий нам світ — світ справжніх чоловіків і чоловічих інтересів, світ чарівних і впевнених жінок, світ справжньої чоловічої дружби і яскравого — як вогонь, — і так само короткого кохання.
Поза сумнівом, найкраще це описано в «Трьох товаришах». Звучатиме парадоксально, aлe Ремарк створив ідеальний світ, у якому живуть ідеальні герої. Незважаючи на те, що він пише про «втрачене покоління», y його творах завжди найвірніші друзі, найніжніше кохання, найсприятливіші обставини: наприклад, з’являється людина, яка дає притулок, яка частує двома банками варення, заповідає тушонку, яка прикриє, якщо тебе шукає поліція, яка просто скаже «дякую». Дружба, любов — те, що тримало те поколiння, наповнювало життя смислом.
Шанувальниці
Твори Ремарка дуже схожі між собою. Жінка завжди пристрасна, розумна, впевнена. Дружба — вірна, самозречена. Кальвадос — п’янкий, солодкий, витриманий. Обставини — сприятливі, як ангели–охоронці. У кінці — смерть когось близького.
Оснабрюк - пацифістичне місто. Саме тут було укладено Вестфальське перемир"я. А такий фонтан стоїть на площі Вестфальського перемир"я
Попри це, кожен роман читається на одному подиху. Може, це серіал? Бо риси головних героїв кочують із твору у твір. І ти читаєш про пригоди Равіка й Жоан, Роберта й Патрісії, Рудольфа й Ізабелли — а ніби йдеться про одних і тих же чоловіка та жінку. Гортаючи чергову книгу Ремарка, я ніби дізнаюся про інші обставини, в яких були Він і Вона, прочитані перед тим в іншому творі.
Втрачене покоління... Зараз трапляється небагато людей, які вміють любити і жити... А коли читаєш Ремарка, то розумієш, що цей чоловік намагався вхопити життя з багатьох боків: розбирався в алкоголі (Марлен Дітріх згадувала, що він був досконалим знавцем і міг сказати про напій ледве не до року його розливу), добре водив авто, тямив у хірургії, знався у живописі, врешті–решт, орієнтувався у найбільших містах континентальної Європи, від готелів до борделів. Звичайні людські радості, але, здається, такі важливі для того, аби почуватися щасливим... Коли він це встиг, втрачений син воєнного століття?
|
|
|
| Comments: |
)))
я сам було зауважив дєньчик ремарка, но написав про марадону )))
я сам хотів написати про українскі месери
класно написано. для мене ремарк - один з найулюбленіших письменників. от і зараз захотілося перечитати)
Стаття дійсно чудова. Із задоволенням прочитала її вже бозна-який раз.
А Ремарк - це да... Тільки бухають його герої забагато) Захотілося знову перечитати (теж бозна-який раз)))
| |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
sam_ta_claus's journal
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/community.gif){kind=small}