Сем

житєйскоє

2009-11-05T21:42:25Z

Я, жж-юзер sam-ta-claus, програв жж-юзеру peterko ящик пива - двайціть флєшок (прописом) - унаслідок суперечки про те, чи виступав ФК "Скала" (Стрий) у вищій лізі вітчизняного футболу. Переміг жж-юзер peterko, який стверджував, що "Скала" там не грала.

грипа

2009-11-05T11:22:11Z

етот поєзд в огнє

2009-10-30T12:16:16Z

Янукович звинуватив Тимошенко в тому, що вона наразила киян на епідемію.

Вчитайтеся в цей маразм: "Ми також вимагаємо відповідальності від Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко за те, що в час, коли на західних областях уже розпочалася епідемія, вона звезла з цих регіонів до Києва понад 150 тисяч людей, наражаючи і їх, і киян на смертельну небезпеку".

Оце, понімаєте, всі западенці тепер - як прокаженні. Так що стережіться мене! Я в понеділок теж зі Львова вернувся - увага! - плацкартним запчиханим поїздом.

А Януковичу хотілося б нагадати, як вони всикалися і плюскали слиною в 2004 році з того приводу, що "оранжисти" хочуть обнести Донбас колючим дротом. А тепер уже й сам Віктор Фьодирич фактично закликає до формування якогось гетто. Тьху! От давайте не будемо перегинати палку з цим грипом

п"ятниця))

2009-10-16T11:58:35Z

в голову не влазить...

2009-10-13T16:28:54Z

Сьогодні розгорівся скандал з приводу згвалтування дітей у "Артеку". Серед числа людей, причетних до насилля над дітьми, сплило прізвище одного депутата.

У принципі, якщо людина є педофілом, то якісь ознаки такого збочення мали би проявлятися і в тому чи іншому контексті громадської діяльності - заявах, темах виступів, соціальних зацікавленнях і тд.

Я сьогодні присвятив певну частину свого часу, щоб пошукати якусь інформацію в неті. Знайшов лише те, що цей депутат належав до числа депутатів, які займалися підготовкою законопроекту про заборону порнографії.

Але юзер none_smilodon, проаналізувавши законопроекти депутата, докопався до чогось значно цікавішого: http://none-smilodon.livejournal.com/456702.html. Не хотілося б робити передчасних висновків, але це змушує замислитись...

Сіанкам, Сіанкам - жемчужина у моря

2009-10-12T15:40:27Z

У моєму рідному Червонограді є футбольний клуб. Має дуже прогнозовану для вугільного краю назву - «Шахтар».

У нас є непоганий як для міста стадіон. Років десять тому арену реконструювали перед приїздом Леоніда Кучми. Команда могла похвастатися пластиковими трибунами, хоча такої розкоші не мали навіть деякі клуби вищої ліги:)) Якось цей стадіон навіть приймав гру молодіжних збірних України та Вірменії.

Іде час – а наш аматорський клуб здобуває дедалі більше атрибутів професійних команд. Тепер у нас грає легіонер, і не просто легіонер, а – як би то сказати політкоректно – темношкірий камерунець. «Чорна перлина Шахтаря», яку звати Сіанкам Ернест Емако.

Для 70-тисячного міста це, звичайно, екзотика. Колись у Червонограді жив темношкірий чоловік із Ямайки. Пам’ятаю, ціле місто дивилося на нього, як на ожилого Леніна. Про нього жартували: «О, шахтар після зміни не помився»;))

Але повернемось до футболу. Під катом -

Емако вже «набігав» нормальну спортивну біографію. Він грав у кількох чемпіонатах світу, в тому числі в українській «вишці». За луцьку «Волинь» Емако забив чимало голів, але найбільше йому запам"яталась гра проти «Дніпра». «Перехопивши м’яч біля своїх воріт, я один обіграв півкоманди із Дніпропетровська і забив гол», - згадує Ерні в інтерв’ю червоноградській газеті. До речі, тоді Ерні ще заробив пенальті, і взагалі рвав дніпрян, як тільки хтів – «Волинь» перемогла 4:1. Але буду чесним: така гра в двометрового камерунця буває нечасто.

У ролику, що буде нижче, - чимало уривків із гри проти "Дніпра", і не тільки.

З відео видно, що Емако – «важкий» і неповороткий гравець, але любить помотатися (найчастіше використовує прийом із розворотом). Іноді це вдається, а іноді Сіанкам просто відпасовує назад.

Тут - багато шматків за участю Сіанкама із іноземних чемпіонатів.

Зверніть увагу, що на додачу до відео додаються два номери телефону самого ж Сіанкама, який - о свята простота! - через ю-тюб намагався знайти собі нову команду;)))

А тутечки – скан із інтерв’ю Сіанкама. Це для тих, хто встиг стати фанатом;))

ПС. Вніс собі до ЖЖ-зацікавлень.

Як я в кіно знімався

2009-10-04T19:40:19Z

Десять днів тому у світовий кінопрокат вийшов перший фільм, у якому мені пощастило знятися. Честь випала чимала – бо на одному майданчику працював із Еміром Кустрицею. І пофіг, що роль дісталася дрібненька – в масовці;)))

Назва фільму – L'affaire Farewell. У ньому розповідається про «одну з найбільших шпигунських операцій минулого століття» (так кажуть у рекламі до фільму), і полковника КДБ Володимира Вєтрова, який на початку 80–х працював на французьку розвідку. Кустуріца зіграв роль Вєтрова. Дія відбувається в Москві. Але частина зйомок пройшла в Києві. Тут ми і перетнулися із маестро.

Коли нас збирали для масовки – а це було рік тому, - то причина вибору Києва як знімального майданчика пояснювалася тим, що тут дешевше працювати і простіше отримати дозволи від влади. Але, коли фільм вийшов у прокат, то виявилося, що знімальна група не могла нормально попрацювати в Москві через «гебешні» штучки. У Росії перешкоджали зйомкам, бо нібито досі зляться з приводу операції «Фаревелл» і зради Вєтрова.

Зокрема, режисер фільму Крістіан Каріон розповів, що нинішній заступник міністра культури Росії відмовляв акторів зніматися в фільмі, бо «російський народ не зрозуміє, що вони грають зрадника і падлюку». Річ у тім, що колись цей «зам» міністра був одним із дипломатів, яких витурили із Франції через викривальні матеріали Фаревелла. Так що не Путіним єдиним…

Під катом – репортаж про те, як знімався фільм, і те, як ми з товаришем намагалися розповісти Кустуріці, що Довженко – не російський режисер, а український. А також відео-трейлер російською мовою. Там можна впізнати нашу ВДНГ і київське метро. Себе я не побачив, тому почекаємо на показ в Україні:))

Цей репортаж свого часу вийшов в «Україні молодій». Я його викладаю сюди.

КУСТУРІЦА ЯК ДИВО
У Києві закінчилися зйомки фільму, в якому головну роль грає славнозвісний сербський митець Емір Кустуріца. Кореспондент «УМ» знявся в масовці французької стрічки

Друзі запропонували мені знятися в масовці в кіно. Я не був у захваті від такої пропозиції, але коли почув, що в стрічці зніматиметься серб Емір Кустуріца, — ані хвилинки не вагався. Кустуріца прославився як видатний режисер, але мені було цікаво подивитися, як він гратиме в кіно, зрештою, кортіло дізнатися, як виглядає кіношна кухня зсередини.

Як я став радянським інженером

Нам сказали приїхати до київського «Експоцентру» вдосвіта, о шостій ранку. Центральний плац колишньої «Виставки досягнень народного господарства» прикрашений прапорами республік СРСР, гаслами на кшталт «Рішення КПРС — в життя» та «Кріпи союз серпа і молота», плакатами з зображенням Гагаріна тощо. На доріжках стоять радянські автомобілі: «Жигулі», «Москвичі», «Волги», «Запорожці». Декорації мають відтворювати Москву початку 80–х. Але «Експоцентр» і без того нагадує про радянський час. На будівлях у стилі радянського конструктивізму досі можна побачити оздобу з минулої епохи.

Ми йдемо в гардероб. Костюмери оглядають людину, вигадують для неї типаж і підбирають одяг. Підлітку видають футболку «Акванавт» із широким коміром, чорнявій жінці — коричневу спідницю і кавову блузку, худорлявому хлопцеві з трикутним обличчям — солдатський мундир із погонами «СА». Учасники масовки сміються, оглядаючи один одного. Мені видають коричневі штани, пастельну сорочку, піджак у клітинку і туфлі. «Вам треба приклеїти баки», — каже мені молода жінка. Ми йдемо в гримерку. Тут працює кілька дівчат. Комусь кріплять перуку, дівчаткам в’яжуть бантики. Спочатку гример змащує мені обличчя спиртом, а потім накладає баки на клей. «Тепер ти виглядаєш як справжній радянський інженер», — оцінює мій вигляд хлопець із масовки.

А в театр ідіть брудні

Наша місія — бути заднім тлом до сцени, в якій співробітник французьких спецслужб (Гійом Кане) сідає у «Волгу» до полковника радянського КДБ (Емір Кустуріца). Зустріч героїв має відбутися біля Будинку культури «Строітєль». На будівлі, яка виконує функцію БК, висять афіші: «Творча зустріч із Людмилою Гурченко», «Микола Караченцев, Олена Шаніна в спектаклі «Юнона і Авось», концерт Алли Пугачової. Молодий хлопець у кепці відбирає п’ятнадцять осіб і вишиковує нас у чергу, котра стоятиме за квитками в БК. «Ви станете поруч із цією чорнявою дівчиною, будете парою, — каже мені представник знімальної групи. — А ви, жіночко, поверніться обличчям до цих двох дівчат. Нехай кожен запам’ятає, як і де стояв».

Після репетиції нас ведуть на сніданок. Але сніданок — це гучно сказано для канапки з ковбасою і склянки кави. На «Виставці» вже з’явився Емір Кустуріца. Хто знається на кіно, відразу впізнає видатного режисера, але ніхто не наважується до нього підійти. Кажуть, за це можуть вигнати зі зйомок. Емір спокійно ходить майданчиком із вдумливим поглядом. Невдовзі його з Гійомом Кане садять у сіру «Волгу». Актори грають сцену, коли агенти вже зустрілися в машині. Частину масовки розставляють по плацу. «Волги» і «Москвичі» за командою теж починають рухатись.

Потім настає наша черга. «Зараз вас трішки вимастять — і ми почнемо зйомки», — каже хлопець зі знімальної групи. Нас насторожує оте «вимастять» і ми переглядаємося. Невдовзі до нас приходять дві француженки і починають «обробляти»: одна притрушує одяг порохом, а інша збризкує його водою. Вони грайливо поводяться з масовкою і щось щебечуть французькою мовою. Коли мої штани вкрилися білими плямами, я спитав мадам, навіщо це робиться. «Тому що ваші костюми виглядають надміру новими», — відповіла вона. Через кілька хвилин ми нагадуємо учнів, що потерлися об школярську дошку. «І як мені в такому одязі йти у театр», — жартує жінка.

Із Кустуріцею в кадрі

Нас запрошують на майданчик. «Ставайте у чергу так, як я вишикував вас уранці», — каже хлопець. Він дає нам вказівки: «Мужчина, ви стоятимете на вході. Ти, хлопче, підбіжиш до входу — а ви, мужчина, відправите його в кінець черги». Наша роль нескладна, але видно, що багато хто почувається ніяково.

У мене розклеїлися туфлі. Дівчина зі знімальної групи намагається підправити взуття за допомогою клейкої стрічки. Я питаю в неї, яку сцену ми гратимемо і що в цей час роблять головні герої. «Я не можу вам цього сказати, — відповідає вона. — Нам заборонено».

На майданчик приходять головні герої. Їхнє завдання теж дуже просте. Гійом Кане з чемоданом і чорними окулярами стоятиме біля БК «Строітєль». Коли до будівлі під’їде Емір Кустуріца — француз має підсісти до нього у «Волгу».

Починає припікати сонце. Найбільше не щастить тим героям масовки, кого вдягли в шерсть або товсту синтетику. Нарешті лунає команда: «Почали!». Сцена проста, але її знімають більше п’яти дублів. Ми томимося. «Я хочу у фонтан, — каже дівчинка з косичками. — Або у м’якесеньке ліжко з 28 подушками».

Після того, як сцену знято, виявляється, що це був останній епізод у стрічці, в якому зіграв Гійом Кане. Знімальна група аплодує французькому акторові. «Дякую вам за зйомки, — каже Гійом. — З вами добре працювалося, ви чудові люди. Нехай у вас буде чудове життя і багато любові».

Довженко як сувенір

Нас покликали на обід. За супом та рисом із м’ясом вишикувалася велика черга. Але нам із колегою було не до обіду. Ми хотіли поспілкуватися з Еміром Кустуріцею. Зокрема перекинутися кількома словами про Олександра Довженка, котрим, як виявилося, захоплюється сербський режисер. Ми хотіли передати гостеві буклет із Музею Довженка, що в селі Сосниця на Чернігівщині. На Московському кінофестивалі Кустуріца презентував свій фільм «Заповіт» і сказав, що його остання стрічка — це «мій поклон Довженку». Але в діжці меду знайшлася ложка дьогтю: Емір називає автора «Землі» російським режисером.

Знімальна група верталася після колективної фотографії, Кустуріца йшов трохи позаду. Це була чудова нагода порозмовляти з режисером. Ми підійшли і привіталися. На жаль, не можемо представитися журналістами, бо граємо в масовці і не хочемо себе видавати. Тому поводимося як шанувальники. «Ми дуже любимо ваше кіно, воно нам дуже близьке, — намагаємося привернути увагу режисера. — Ми були приємно здивовані, коли дізналися, що ви любите Олександра Довженка». Почувши прізвище режисера, Кустуріца киває головою. «Довженко народився в Україні, — кажу я і подаю Емірові буклет, — можливо, вас зацікавить брошура з його музею. Тут є трохи англійського тексту». Режисер гортає буклет. «Чи це його хата?» — питає Емір, показуючи на білу мазанку з солом’яною стріхою. — «Так». — «Чи далеко цей музей?» — «На жаль, він не в Києві. Але не так уже й далеко від столиці: в Чернігівській області, десь за 200 кілометрів звідси».

На прощання ми запитуємо в Еміра, як він почувається в Україні. «Дуже добре, — каже режисер, — гарні обличчя, гарні люди. Я ще не добре пізнав вашу країну. Мої відвідини України завжди були пов’язані з роботою». Хочеться сподіватися, що після прочитання буклета і нашої, якщо чесно, трохи незграбної розмови з режисером, Кустуріца називатиме Довженка українським режисером.

За день «совка» — 125 гривень

Після обіду стає значно легше. Сонце ховається за хмари, а невдовзі взагалі почався дощ. Це засмучує знімальну групу, адже для фільму треба зняти два загальні плани площі з перехожими при ясній погоді. Ми перечікуємо дощ між колонами БК «Строітєль».

Коли дивлюся: поруч стоїть Гійом Кане. Вирішуємо поспілкуватися з актором. Запитуємо англійською: How are you feeling about Ukraine («як вам в Україні?»). А він відповідає: «Гаварітє по–рускі», без крихти французького акценту. У нас відібрало мову, і ми від несподіванки відійшли вбік. Через кілька хвилин до нас доходить, що це не Гійом, а його дублер, і ми вертаємося до актора. «Вас так загримували, що ми вас поплутали з Гійомом», — кажемо і вже тепер бачимо, що в дублера — штучна борода, перука. І як це ми не помітили раніше? «Ви не перші нас плутаєте, — сміється Олексій. — Коли ми знімали сцену на Хрещатику і сиділи в автомобілі з дублером Еміра Кустуріци, до нас теж підходила дівчина і намагалася заговорити французькою».

Олексій каже, що Гійому Кане сподобався дублер. Вони були настільки схожими, що Гійом зробив собі на згадку фото з Олексієм.

Дощ закінчився. Знову починаються зйомки. Нам кажуть прогулюватися довкола фонтана. Сцену знято. Потім мене скеровують до першого павільйону. По команді я маю пройтися з одного боку площі на другий. Крокуючи плацом, вітаюся з перехожими, з кимось починаю розмовляти. У нас небагато місця для творчості, але коли ми можемо, ми імпровізуємо.

Раптом автомобілі починають гучно клаксонити, а знімальна група вдалині махає руками. Це сигнал, що знімальний день закінчився. Ми йдемо в гардероб перевдягатися. Потім стаємо в чергу за грішми. Нам дають по 125 гривень за десять годин роботи в масовці. Не зрозуміло, чому нас так довго тримають і замість одного касира не поставлять двох. Адже те, що люди грали крихітні ролі в масовці, не означає, що до них треба ставитися як до масовки і після того, коли вони зняли костюми...

о часи, о Данія нещасна!

2009-10-01T11:51:08Z

Дуже щиро і чесно - про останню прес-конференцію Президента на галявині у секретаріаті. Мабуть, то була остання відкрита "пресівка" Ющенка на посаді. Раджу почитати. З автором важко не погодитись. І, чим ближче сунуться ті кляті вибори, тим стає сумніше...

І був ще один момент, коли в залі не було навіть флюїда неприйняття. «Я заплатив дуже дорого за свободу слова в цій країні. Я не знаю, хто заплатив більше, ніж я. Хто не згоден – підніміть руку», – запропонував Ющенко. Таких не виявилося. «Я дуже прошу вас її зберегти».

Як швидко цього разу проминули дві години. Йдучи зі сцени, він подивився ще раз в зал і сказав неголосно журналістам, які вже розходилися: «Пам`ятайте, що ви – українці». Сказав неголосно. Але, здається, всі почули.

boooyah!

2009-09-30T10:04:31Z

Молодий, розумний, без шкідливих звичок. Отримав шенгенську візу на півроку.

he and his army

2009-09-29T17:06:54Z

Оце так так! Фронтмен Radiohead Том Йорк зібрав нову групу. За складом - і сильну, і несподівану. До неї, зокрема, увійшли: басист Red Hot Chili Peppers Флі (!!!), барабанщик R.E.M. Джо Уоренкер, а також продюсер Radiohead Найджел Годріч і бразилійський музикант Мауро Рефоско.

Щоправда, група буде "одноразовою". Музиканти збираються для того, щоб дати два концерти - співатимуть пісні з сольного альбому Тома Йорка "Eraser". "Сейшн" відбудеться в жовтні у (чому, блядь, не в Україні?!!) Лос Анджелесі.

"Останні кілька тижнів я збирав колектив для того, щоб порозважатися і зіграти дещо з "Ерейзера" і ще кілька нових пісень. Побачимо, як це спрацює", - написав Том на офіційному сайті Radiohead. Він додав, що гурт не матиме назви, і концерт триватиме не дуже довго, "бо... ммм... ми ще не маємо багато матеріалу".

Сольний альбом - якщо не помиляюсь - Йорк записував самотужки, при чому чи не єдиним "інструментом" був комп"ютер. Колись Том сказав: "Для творення музики мені достатньо лише комп"ютера" - і реліз альбому був втіленням його мети-експерименту. Зараз Том Йорк виконує пісні з "Ерейзера" хіба що на сольних концертах (у сенсі, таких, де він грає сам). Тому почути ті коомпозиції у "повному" звучанні ще не доводилось.Сольний альбом - якщо не помиляюсь - Йорк записував самотужки, при чому чи не єдиним "інструментом" був комп"ютер. Колись Том сказав: "Для творення музики мені достатньо лише комп"ютера" - і реліз альбому був втіленням його мети-експерименту. Зараз Том Йорк виконує пісні з "Ерейзера" хіба що на сольних концертах (у сенсі, таких, де він грає сам). Тому почути ті коомпозиції у "повному" звучанні ще не доводилось.

У принципі, серед списку музикантів сильно дивує лише одна позиція - Флі. Цікаво, як цей шалений басист впишеться у Томову творчість. Не просто цікаво - дуже цікаво! Колись Флі вже грав із, наприклад, "Нірваною". Але я ніколи не думав, що він цікавиться творчістю "Радіохед" або Тома Йорка. Хоча, наприклад, Джон Фрусчанте із "Ред Хот Чілі Пепперз" - шанувальник британської ватаги і на своїх концертах любить поспівати щось типу Lucky або You And Whose Arme.

Може, хтось би проспонсорував мені мандрівку в Лос Анджелес, га?

sam_ta_claus @ 2009-09-21T22:57:00

2009-09-21T19:59:37Z

Молодий, розумний, без шкідливих звичок. Опускаю за собою сидіння на унітазі. Відпишу всім

на хвилі

2009-09-20T20:47:31Z

Нещодавно вдумався в одну цитату. В кожне речення – окремо і в контексті. І багато з чим погодився.

“Vibration is the one thing that we’re all are made of. The whole universe is vibration. And the purest form of vibration is music. Music is my messiah”.
Dub FX

aniol

2009-09-09T09:46:11Z

seems they are folowing me

остання розвага мого літа

2009-09-08T20:10:10Z

Приготування перед збором врожаю.

У ліве відро - найбільша, у праве - найменша, в те, що посередині, - ні така ні сяка, середня.

А потім врожай розсипають у мішки.

Цілий міх щастя.

Обід. То мама з татом.

До обіду по 25 грам. А як же?!

Пес теж зголоднів.

Робочий екстаз.

Зробив діло - гуляй сміло! Ввечері ми з братєльніками випили по три літри пива))

OK Radiohead

2009-09-06T15:30:21Z

Я вже й не сподівався почути Creep вживу. Radiohead рідко коли грають цю пісню, але 25 серпня, в Познані, - заграли. Кращого фіналу для концерту годі було й вигадати.

Холод холоду, тиша тиш...

2009-08-18T13:31:18Z

Це було чотири з половиною роки тому. Я прокинувся у ліжку в квартирі однієї дівчини. Дівчина лежала на сусідній канапі, бо ввечері напередодні ми посварилися і розійшлися. Я дивився у холодні ранкові вікна і, здавалося, відчував холод кожною клітиною. То мене пік не лютневий холод, а самотність. Мені було недобре і навіть випростатися було боляче.

І тоді мені згадалися рядки: «Добрий ранок, моя одинокосте. Холод холоду. Тиша тиш…»

Це були рядки з вірша Ліни Костенко, який називається «Ван Гог». Колись ми вчили цей вірш у школі і розповідали (точніше, показували) його на уроках театральної майстерності. Рядки дуже підходили до того мого стану.

Тоді я сяк-так виліз із холодного ліжка, зробив собі кави і пішов на поїзд, який мав відвезти мене до Києва. Чекав на смску від неї, але смски не було. І я сів у поїзд, який був таким же холодним, як ранок, - і поїхав у Київ, який мене потім іще довго не тішив.

А через місяць після тієї розлуки купив «Дзеркало тижня». Натрапив на статтю Юрія Андруховича – вона називалась «Абсолютний слух». І почав читати. «Одного ранку, - писав Андрухович, - я прокинувся в жахливо холодній, заповненій бляклою листопадовою сірістю кімнаті… я дивився у гуртожитську стелю… вона була такою ж нестерпною, як уся ця кімната, вся ця осінь, вся ця не зовсім ще звична самотність, що до неї слід було якось через силу звикати. Самотність пояснювалася просто: минулої ночі я врешті стрімголов освідчився у коханні і — як це стриманіше висловити? — отримав негативну відповідь. Тому на ранок я дивився у стелю і мені зовсім не хотілося жити далі…

Але як пояснити, - продовжував Андрухович, - те, що в моїй голові пульсувало одне-єдине заклинання: «Добрий ранок, моя одинокосте»? Тим, що саме воно тої миті виявилося найдосконалішою формулою мене, бо в ньому був зосереджений і болісно скорчений увесь я? Тим, що слідом за цим рядком — я про це пам’ятав — повинен був виринути наступний, не менш відповідний моєму станові?

Добрий ранок, моя одинокосте. Холод холоду. Тиша тиш. Циклопічною одноокістю Небо дивиться на Париж. Це був початок вірша майже забороненої поетеси Ліни Костенко. Вірш називався іменем майже забороненого (принаймні для згадування в українській радянській поезії) художника».

Я читав есе Андруховича, і прозрівав з кожним рядком. Там ішлося про те саме, що відчув я. В таких випадках кажуть: написано, ніби з мене. Мене ще певний час не попускало, але після прочитання есе зникло відчуття отої порожнистої самотності.

«Моя самотність, - писав Андрухович, - виявилася не тільки моєю, насправді — даруйте телевізійну брутальність — я був не один, зі мною солідаризувалася майже заборонена і леґендарна поетеса, а також Ван-Гог, божевільний художник з небезпечною бритвою в руці».

А в моєму випадку ланцюг виявився іще довшим – на Андруховича. Я був вражений тим, як склався цей ланцюг, і певний час відчував себе втаємниченим.

Невдовзі я відійшов, а "Ван Гог" досі залишається одним із улюблених віршів. Напевне, це найбільша сила мистецтва. Коли два рядки настільки точно і містко передають стан душі. І потім багатьма дзеркалами відлунюються і відлунюються.

п"ятничний настрій

2009-07-17T12:11:06Z

Дуже щира, позитивна і відкрита пісня. Налаштовуйтесь на хвилю - і не втрачайте її до понеділка. Хоча б;))

Пісню виконують вуличні музиканти з різних куточків світу. Вони навіть не бачилися в житті, але завдяки ентузіастам, які зводили пісню на ноут-буці, лишили нам таке диво. Stay by me.

Водку за наводку - для Му))

в мірє жиивотних

2009-07-16T11:37:50Z

пішла по руках

2009-07-14T08:43:00Z

За місяць, який минув з того часу, як я прочитав книгу Ленса Армстронга «Не тільки про велоспорт: моє повернення до життя», і написав про це пост у ЖЖ – цю книгу прочитало ще четверо людей. Такого в мене ще не було з жодною із книг))

природи поклик

2009-07-10T13:43:52Z

Час від часу стежу за онлайн трансляцією "Тур де Франс". Прикол дня - власник "жовтої майки" лідера Фабіан Канчеллара на 160-му кілометрі гонки відстав від основної групи велосипедистів, бо зупинився... посцяти. He has opted to answer the call of nature while his mechanic is changing a wheel, - було написано в онлайн-репортажі. Тепер Канчеллара змушений доганяти пелотон...

UPD 1. Канчеллара дав приклад багатьом байкерам. Основна група з"їхала з гори і, перш ніж їхати на наступну, багато хто зробив паузу. It's a moment when a numer of riders opted to stop to answer the nature's call, - повідомляє автор репортажу. Ну, гуртом легше наздоганяти основну групу, ніж поодинці.

UPD 2. Канчеллара догнав пелотон, але знову зупинився. ЦЬого разу не для того, щоб "answer the call of nature", а замінити ще одне колесо.

UPD 3, останній. На "Тур де Франс" сьогодні був перший етап у горах. Це найбільш виснажлива, до того ж, вирішальна, частина багатоденки. Тому 7-ий етап вніс зміни у генеральні підсумки. Канчеллара відстав від лідера на 6 хвилин, і опустився у загальному заліку аж на 39-те місце. Але так і не ясно, чи через "поклик природи", чи через проблеми з колесами...

Тепер "жовту майку" одягне італієць Рінальдо Ночентіні. Він відірвався від пелотону і фінішував четвертим: цей відрив дозволив вийти на першу сходинку в загальному заліку. Ленс Армстронг - людина, за яку я вболіваю на "Турі...", - тримав непоганий темп, але пропустив уперед і Ночентіні, і свого одноклубника із "Астани" Контадора. Тепер Контадор - другий, а Армстронг - третій; ці двоє змагаються за лідерство в "Астані". Ще один учасник казаської команди, українець Ярослав Попович, - 26. Але від нього не варто чекати тріумфів: завдання Ярика - працювати на перемоги Армстронга. Це вони двоє - на фото.

порвав сорочку

2009-07-09T11:34:20Z

У політикумі запахло смаженим. Підступний імпульс проник у мізки наших політиків і вони останні два дні говорять про «дати по морді».

Сергій Терьохін, БЮТ: Біля трибуни скучають «регіонали», кажуть, що блокують. У фракції ПР – 173 депутати, із яких половина вже відпочиває. У БЮТ – 155 депутатів, але мало хто відпочиває, бо в нас вища мобілізація. Уявіть, що якось «Регіони» скажуть: «Ми не дозволимо закрити сесію для того, щоб задовольнити амбіції Януковича і розігнати парламент». Ви знаєте, яка реакція в нас буде? Морди наб’ємо!

Борис Колесніков, ПР: Реальні доходи не дають сьогодні можливості придбати найнеобхідніше. Ви пам’ятаєте, як у 2007 році Луценко на 18 гривень купував м’ясо. На 18 гривень йому сьогодні дадуть 200 грам, а вересні-грудні можуть дати по морді.

Тарас Чорновіл, позафракційний: «Це ж діло коаліції: якщо вона існує, то має дати по морді і розігнати все це кодло диверсантів».

А Нестора Шуфрича цей імпульс запалив не тільки на слова...

фуцик

2009-07-04T16:59:39Z

Якщо когось цікавить гра в православний футбол(КП), то пишіть. Завтра на 10:00 в Гідропарку, орієнтовно. Живими залишаться найвитриваліші та стрейтеджери.

пс. Взяв у Петерко, з яким ліпше грати в одній команді. Приходьте!

"...за нас, за наше життя, яке ми так відчуваємо, що навіть не знаємо, що з ним робити..."

2009-06-26T14:12:51Z

Цей тиждень минув (точніше, минає) у клопотах – приємних і не дуже. Пробігаючи тижнем із висолопленим язиком, я пропустив один день, який особисто для мене є дуже значимим.

22 червня був день народження Еріха Марія Ремарка – письменника, який найбільше спричинився до того, що зараз я є тим, ким є.

Дата – не ювілейна, але не менш цікава – 111 років з дня народження.

А от минулий рік був ювілейним. Мені неймовірно пощастило: якраз у ті дні, коли відзначалася 110 річниця, я побував у місті, де народився Ремарк, - в німецькому Оснабрюку. Ми з друзями пройшлися місцями, пов’язаними з дитинством Ремарка; пили кальвадос – славнозвісний напій із „Тріумфальної арки”; а я ще писав статтю для газети. Ту статтю я вважаю найкращим матеріалом, який я коли-небудь писав, відколи став журналістом. Чесно.

...Я пам’ятаю свій випускний зі школи, він теж був 22 червня – 2000 року. Ми тоді з втаємниченими однокласниками навіть підняли тост за Ремарка. Бо всі тоді зачитувалися його книгами. Пам’ятаю, дуже шкодував, що пропустив 100-річний ювілей Ремарка – але що вдієш, два роки перед тим я його ще не читав. Тоді, на випускному, я й не міг уявити, що колись побуваю в Оснабрюку, на наступному ювілеї.

Знаєте, от бувають мрії; а є речі, які могли би стати твоєю мрією, але ти ще не встиг їх вимріяти;)) Власне, поїздка в Оснабрюк такою і була:)

Я вирішив викласти ту статтю тут, у своєму журналі. Напевне, серед вас багато шанувальників Ремарка, тому, думаю, буде цікаво.

До речі, те, як писався той матеріал – то взагалі окрема історія. Про це можна склепати щось на кшталт статті про те, як писалася стаття;))

Ремарка про Ремарка

Позавчора виповнилося 110 років із дня народження відомого німецького письменника. Кореспондент «УМ» побував у місті, де народився Ремарк

Еріх Марія Ремарк назавжди увійшов в історію літератури як письменник, що блискуче писав про війну. Уже перший роман, «На західному фронті без змін», став одним із найкращих творів про війну в літературі. Тоді, y тридцятих роках, казали, що частіше за «Фронт...» видавали хіба що Біблію. Aле ми, підлітки, зачитувалися його книгами не стільки через війну, a тому, що там ішлося про справжню чоловічу дружбу, палке кохання, відданість і самопожертву. Найбільше подобалися «Три товариші». Коли мені було 16, цей роман прочитала половина класу. Я досі пам’ятаю героїв поіменно.

Пам’ять у метеликах

В Оснабрюці пахне липою. 22 червня 1898 року, коли народився Еріх Марія Ремарк, тут так само пахло солодким цвітом липи. У місті багато дерев. Воно зелене і затишне, а кожен другий мешканець їздить на велосипеді.

Типова вуличка Оснабрюка

Дім, до якого привезли Ремарка з пологового будинку, не зберігся. Нині на Янштрассе, 15 — тихенкій вулиці біля центру міста — стоїть невеликий двоповерховий дитсадок. На вікнах — малюнки павучків, рибок і метеликів. Як на мене — чудова символіка, якщо зважити, що Ремарк був пацифістом. Меморіальної дошки нема. Зате така табличка є на сусідньому будинку. Сюди переїхала сім’я Ремарка, коли йому було дванадцять. Батьки письменника були небагатими і часто переїжджали. З вікон чути крики і вигуки: німці вболівають за футбольну збірну на Євро–2008.

Будинок на Янштрассе, 15 було відбудовано

Вивіска садочку

Цікаво, що в Оснабрюці нема і пам’ятника письменнику. Є тільки вулиця, названа на честь письменника, та респектабельний готель. «У німців нема традиції ставити пам’ятники, — каже Екуард Штаблер, шанувальник Ремарка. — Зате я знаю, що така традиція є у країнах колишнього Радянського Союзу. Я вважаю, що найкращий пам’ятник — це музей».

Анналіза Штаблер оглядає виставку

Екуард i його дружина Анналіза довго роздивляются експонати в музеї. Тут є багато фото, перші видання книг, листи, свідоцтво про народження і паспорти Ремарка, відео з його відпочинку у швейцарському Антибі — улюбленому курорті письменника. Еріх позує у білих трусах. В іншому кадрі він із Марлен Дітріх — колись у них був палкий роман. В музеї є ще одне відео — це інтерв’ю Ремарка: твердий голос, виважена манера говорити, впевнений і вдумливий погляд.

У Ремарка і Дітріх був бурхливй роман

«Він цікавий тим, що тоді різко виступив проти війни, — каже Екуард. — Він передав наступним поколінням, що війна — це погано. Ремарк попереджає лідерів про те, що не можна скочуватися до авторитаризму і йти на поводу бажання влади. Саме тому він актуальний сьогодні». Екуард і Анналіза Штаблер прочитали першу книгу Ремарка 45 років тому, коли вчилися в університеті. Це був роман «На західному фронті без змін».

Цей «Фронт...» став особистим

Центральна частина Оснабрюка обвішана постерами із зображенням Ремарка. На цих полотнах цитуються фрази письменника. «Дивно, але вбивство можуть подавати як героїзм», — зустрічається найчастіше. Цитата чудово ілюструє погляди Ремарка, який вважав і війну, і вождів великим безглуздям. Утім, коли йому було 18 років, він записався добровольцем і пішов на фронт – як і тисячі інших хлопців.

Покоління Ремарка виховувалось на думці про виняткове призначення Німечини і возвеличуванні воєнного обов’язку. Вони уважнo слухали наставників, а коли потрапили на фронт — зрозуміли, що війна – це найбільше пекло, яке тільки може бути, і вийшли з неї «втраченим поколіням».

«Як тільки ми потрапили на війну, наші переконання розвіялися, — писав Ремарк від імені головного героя «На західному фронті без змін». — Наші вчителі все ще писали статті, а ми вже бачили лазарети і мертвих; вони стверджували, що служба державі — над усе, а ми вже знали, що страх смерті є сильнішим. Ми любили батьківщину не менше, ніж вони, і жодного разу не здригнулись, коли йшли в атаку. Але тепер ми дещо побачили і зрозуміли».

Солдат Ремарк

«На західному фронті...» приніс Ремаркові всесвітню славу. Роман про бурсаків, які з–за парти потрапляють на фронт, умить зробив Еріха відомим і багатим. Він написав цей твір десять років по війні, у 1927–му. Рядки просто лилися на папір: Ремарк створив книгу за осінь і трохи зими. «Цей роман писався сам», — згадував потім письменник. У музеї Ремарка експонується рукопис роману: цупкий папір, маленькі літери, великі проміжки між рядками, багато правок.

Але були люди, яким ця книга не сподобалась — Націонал–соціалістичній партії під проводом Гітлера, наприклад. Письменника звинуватили в зраді та «перешкодах у вихованні народу в дусі войовничості». Нацистам не треба було розчарованих. У 1933 році, перед тим, як вони остаточно прийшли до влади, Ремарк одержав дружню записку: «Негайно забирайтеся з Німеччини». Він усвідомлював загрозу i виїхав у Швейцарію. В Німеччині влаштували привселюдне спалення його книг. До смерті Ремарк прожив у еміграції.

Коли дім не дім

Фасад школи „Домшулле” із минулого століття не змінився. Зате всередині це сучасний, чудово оснащений заклад. Дивно бачити тут дітей у червні: в нас діти уже відпочивають, а тут канікули почнуться аж у середині липня. Колись у цій школі вчився Ремарк.

Вхід до школи

Учителька Сабіна Йохіммайєр розповіла, за якою програмою у школі вивчають творчість земляка. Дітям організовують маршрути слідами письменника, а в 10–му класі Ремарка внесено до програми літератури. «На уроці літератури вони читають «На західному фронті без змін». Одночасно на уроках історії вивчають ту епоху, — розповідає Сабіна. — Учні читають роман із великим інтересом. Вони є однолітками із героями твору, тому для них це особливо цікаво. У нас цей роман прочитали навіть ті діти, які не читають книг».

Сабіна здивувалася, що ми прочитали стільки творів Ремарка

Утім, цей твір – єдиний у програмі. Більшість німців якщо і читали Ремарка, то тільки «На західному фронті...». Коли їх запитуєш про «Трьох товаришів», «Тріумфальну арку», «Возлюби ближнього свого», вони розводять руками. Хоча саме ці книги найбільше шануются в Україні чи тій же Росії.

«Німеччина пізно відкрила для себе Ремарка, — пояснює співробітниця музею Елла Кононюк. Світ дуже тісний — ця жінка родом із Києва; вона живе в Німеччині 15 років. — До війни книги Ремарка були заборонені, його називали ворогом. Зберігалася інерція мислення. Це щось подібне, як в Україні зі ставленням до Бандери і УПА. Ремарк був відомий у всьому світі, особливо в СРСР і США, але не сприймався в Німеччині».

У музеї є табличка з усіма іноземними виданнями Ремарка. Зокрема, українськими

Після виїзду в еміграцію Ремарк повертався в Німеччину лише кілька разів, хоча після поразки Гітлера його не раз запрошували на батьківщину. Він відвідував Оснабрюк, а в інші міста майже не заїжджав. Еріх Марія зневажливо ставився до надмірного патріотизму німців. Він був переконаний, що історія та ментальність Німеччини загрожують рецидивами нацизму. На річницю смерті Гітлера Ремарк написав: «Фюрер помер цього дня 10 років тому. Але його феномен ще живий: він живе глибоко в мілітарній душі Німеччини».

Ремарк біля руїн Рейхстагу

Зате в Радянському Союзі, який виграв війну в Німеччини, книги Ремарка видавали велетенськими тиражами — в цьому теж один із секретів його популярності.

Про любов, дружбу і кальвадос

Але тоді, навчаючись у 10–му класі, ми захопилися Ремарком не тільки через війну. Він описував цікавий нам світ — світ справжніх чоловіків і чоловічих інтересів, світ чарівних і впевнених жінок, світ справжньої чоловічої дружби і яскравого — як вогонь, — і так само короткого кохання.

Поза сумнівом, найкраще це описано в «Трьох товаришах». Звучатиме парадоксально, aлe Ремарк створив ідеальний світ, у якому живуть ідеальні герої. Незважаючи на те, що він пише про «втрачене покоління», y його творах завжди найвірніші друзі, найніжніше кохання, найсприятливіші обставини: наприклад, з’являється людина, яка дає притулок, яка частує двома банками варення, заповідає тушонку, яка прикриє, якщо тебе шукає поліція, яка просто скаже «дякую». Дружба, любов — те, що тримало те поколiння, наповнювало життя смислом.

Шанувальниці

Твори Ремарка дуже схожі між собою. Жінка завжди пристрасна, розумна, впевнена. Дружба — вірна, самозречена. Кальвадос — п’янкий, солодкий, витриманий. Обставини — сприятливі, як ангели–охоронці. У кінці — смерть когось близького.

Оснабрюк - пацифістичне місто. Саме тут було укладено Вестфальське перемир"я. А такий фонтан стоїть на площі Вестфальського перемир"я

Попри це, кожен роман читається на одному подиху. Може, це серіал? Бо риси головних героїв кочують із твору у твір. І ти читаєш про пригоди Равіка й Жоан, Роберта й Патрісії, Рудольфа й Ізабелли — а ніби йдеться про одних і тих же чоловіка та жінку. Гортаючи чергову книгу Ремарка, я ніби дізнаюся про інші обставини, в яких були Він і Вона, прочитані перед тим в іншому творі.

Втрачене покоління... Зараз трапляється небагато людей, які вміють любити і жити... А коли читаєш Ремарка, то розумієш, що цей чоловік намагався вхопити життя з багатьох боків: розбирався в алкоголі (Марлен Дітріх згадувала, що він був досконалим знавцем і міг сказати про напій ледве не до року його розливу), добре водив авто, тямив у хірургії, знався у живописі, врешті–решт, орієнтувався у найбільших містах континентальної Європи, від готелів до борделів. Звичайні людські радості, але, здається, такі важливі для того, аби почуватися щасливим... Коли він це встиг, втрачений син воєнного століття?

люблю тебе, жизнь

2009-06-18T12:51:44Z

Увесь вчорашній вечір я хотів вигукнути одну фразу з "Фауста" Гете, але забув слова.

і так буває

2009-06-09T17:56:09Z

І знову про Армстронга.

На відео - найвідоміший ролик із "Тур де Франс". Він має найвищий рейтинг серед усіх відео-роликів про "Тур" на YouTube (за винятком того відео, де на трасу вибіг майже голий Борат;)) - 900 тисяч переглядів. Цей ролик - це концентрат напруги, драматизму, мужності і благородства. Всі ці речі дуже яскраво зібрані на відео.

Сюжет такий. 2003 рік. На трасі точиться боротьба між лідерами - американцем Армстронгом, німцем Яном Ульріхом і казахом Винокуровим. На одному з поворотів Армстронг чіпляється рулем за чиюсь кепку, і падає. На велогонках люди стоять дуже близько до траси, і це мене завжди дивує, бо вони заважають велосипедистам.

Ульріх об"їжджає завал. Армстронг кидається слідом, але через хвилину його нога сковзує із педалі. Американець втримується у сідлі, але його велосипед, схоже, поламаний.

Найцікавіше, що, попри падіння, група лідерів не помчала вперед. Вони зачекали, поки Армстронг наздожене! Оце мене теж здивувало. Ленс догнав групу, і потім вийшов у лідери.

Благородність Ульріха вражає подвійно, бо за підсумками тогорічної гонки він зайняв другу позицію, відставши від Армстронга всього на одну хвилину в загальному заліку.